Як колись рятували, але так і не врятували Стрижень?

Вся історія Чернігова, так чи інакше, пов’язана з двома річками — Десною та Стрижнем. Причому остання, повідомляє chernigiv.name, в чомусь навіть важливіша, оскільки саме на її берегах, як вважають історики, виникли поселення, що дали Чернігову життя. Сталося це приблизно 1300 років тому.

З того часу і Чернігів, і Стрижень сильно змінилися. Однак якщо місто розквітло, то про Стрижень цього не скажеш, з чистої, глибоководної річки воно перетворилося на замулену, забруднену відходами виробництва річечку.

У цій статті ми розповімо, чому зі Стрижнем сталося те, що сталося, і як свого часу намагалися його врятувати.

Про антропогенний фактор і річище Стрижня

Стрижень — невелика річка, можливо, тому тут так добре помітні негативні зміни, пов’язані з діяльністю людини. Насамперед це стосується напряму та довжини його річища, особливо в нижній частині.

Що говорять про стан річки в минулому історичні та літературні джерела? Згідно з цими документами, ще в XVII ст. вода була “…для вживання жителями здорова …” А гирло Стрижня “омивало Старе місто зі Сходу, повертало на захід, до Московської слобідки, а потім на північ, до Єлецького монастиря”. Тут, як кажуть архівні документи, Стрижень поділявся на кілька рукавів. З’єднувався він з Десною приблизно на місці сьогоднішнього деснянського мосту чи трохи нижче.

До речі, те, де проходило старе річище та яким воно було, можна зрозуміти з розташування озера Млиновище.

На плані Чернігова у XIX ст. вже зафіксована трансформація русла, яке тепер проходило від “Московської слобідки, повертало на південь і впадало в Десну в районі міських скотобійнь.”

Проте невдовзі русло знову змінило напрямок, через будівництво дамби на Лісковицькій заплаві, що перекрила гирло Стрижня. По цій греблі, в 1863 р., проклали тракт, що з’єднав Санкт-Петербург із Києвом. У результаті довжина річки скоротилася більш ніж на 3 км, і вона опинилася в межах міста.

У XX ст. на Стрижень чекали на нові метаморфози. У районі озера Млиновище його перегородили ще двома греблями. Одна з’явилася у 1928 р. під час будівництва залізничної гілки Чернігів-Ніжин, друга — у 1964 р. для покращення руху автотранспорту, при виїзді з Чернігова на Київське шосе.

Однак проблеми у Стрижня були не лише в пониззі, а й на початку, в районі с. Сибереж (сьогодні Ріпкінська громада). Там знаходилося кілька озер, джерела та ліс. Зауважимо, що тут ситуація змінювалася на гірший бік ще з середини XVIII ст. Вже на той час відзначалося зменшення повноводності та уповільнення швидкості течії річки.

 Головною причиною змін, очевидно, була вирубка лісу та осушення боліт.

А довели цей процес до логічного завершення у XX ст., коли проводили масштабні меліоративні роботи у верхів’ях Стрижня та на озерах. Тоді річку відрізали від основного річища та остаточно знищили ліс.

Було “добре”, стало ще “краще”

На жаль, меліорація та греблі – це було ще не найстрашніше в історії Стрижня. Починаючи з минулого століття до річки починають скидати відходи місцевих комунальних, промислових підприємств та міської каналізації.

За підрахунками екологів, у 50-60 рр.., протягом доби у Стрижень зливали близько 100 куб. м стічних вод, що містили залишки органіки, барвників, вапна, сірки, хрому, важких металів. Результати тогочасних лабораторних аналізів показують катастрофічне погіршення якості води проти аналогічних, на початку 30-х рр. Істотно знижується і відсоток розчиненого у питній воді кисню. А високе значення кола-індексу (кишкова паличка) вказує, що очисні споруди вже тоді не справлялися з побутовими стоками.

При цьому фахівці відзначають процес утворення сірководню, який знищував все живе у воді, слабкий розвиток зоопланктону, зменшення кількості риби та донних тварин.

Таким чином, у межах міста Стрижень перетворився на стічну мулисту канаву, з брудною, смердючою водою. Водночас у верхів’ях річки Стрижень залишався відносно глибоководним і чистим, з розвиненою інфраструктурою рибних господарств та різноманітною водною фауною.

Проєкти та реальність

Стрімке погіршення екологічного стану Стрижня, в 50-60 роки, стривожило місцеву владу, і у 1960 р., за рішенням міськвиконкому, в Облпроекті було складено план з очищення річища від мулу та сміття. Крім того, було вирішено спорудити 4 греблі, для утворення озер із глибиною від 1.5 м.

У 1964 р. почалися роботи, була збудована дамба на Десні, а річище Стрижня почистили та поглибили. Однак на цьому все й закінчилося на найближчі 10 років.

 У 1975 р. було реконструйовано головний каналізаційний колектор, що суттєво зменшило попадання у річку промислових відходів. Одночасно в інституті “Діпромісто” створили архітектурно-гідротехнічний проєкт комплексного облаштування Стрижня. Документ передбачав благоустрій прибережної смуги, створення зелених зон, парків, значне зменшення викидів промислових побутових відходів та регулярне чищення русла для забезпечення проточності річки.

У 1977 р. з’явився ще один проєкт від “Гіпрограду”, що передбачав створення каскаду озер-водосховищ.

У 1979 р. Чернігівська філія інституту “Укргіпроводгосп” запропонувала побудувати насосну станцію з водогінним трактом: Десна-Стрижень.

Проте проєкти залишалися на папері, а забруднення Стрижня тривало. Зливові води, через відсутність очисних споруд, як і раніше потрапляли в річку. “Жовтневий молот”, макаронна фабрика, пральня, молокозавод, птахокомбінат та інші підприємства скидали туди відходи без жодного очищення.

Відповідно, санітарний стан берегової зони стрімко погіршувався. А крім цього, йшов інтенсивний змив мінеральних добрив із полів та злив стічних вод із тваринницьких ферм.

У 1980 р. нижню та верхню частину річки запропонували вважати помірно-забрудненою, а центральну — сильно-забрудненою зоною.

Кінець 80-х

У середині та другій половині 80-х екологічна ситуація на річці Стрижень погіршується, до того ж з’являються нові деструктивні чинники — самовільне захоплення земель у заплаві річки, знищення дерев та чагарників. Щоб розширити городи, громадяни засипають річку піском та ґрунтом.

Мало того, у 1988 р. у верхів’ях річки виявляють могильники худоби, організовані з порушенням всіх санітарних норм.

Водночас на замовлення Чернігівського міськвиконкому, у Києві малюють черговий проект із комплексного благоустрою Стрижня, який передбачав створення кількох водосховищ, водонапірного трубопроводу та водонасосної станції на Десні для подачі чистої води до Стрижня. З усього перерахованого, у 1989 р., запустили лише насосну станцію, та й та з технічних причин пропрацювала зовсім недовго.

Як переймалися долею Стрижня у 90-ті та “нульові”?

1991 р. Радянський Союз припинив своє існування, Україна стала незалежною державою. До екологічних питань у місцевої влади дійшли руки у 1996 р., коли Чернігівський виконком звернувся до науково-виробничого підприємства “Алмаз” з проханням провести дослідження Стрижня, на ділянці від об’їзної до гирла.

У результаті було виявлено велику кількість залишків промислових стоків та побутового сміття, через поверхневе змивання забруднень у річку.

У 2000 р. Чернігівський міськвиконком презентував “маловитратну програму з оздоровлення річки.”

У 2004 році з’явився паспорт Стрижня, виконаний ВАТ “Укрводпроект”, а хіміко-біологічний факультет Чернігівського педагогічного університету провів дослідження стану річки.

І судячи зі звіту, проблему були ті самі — брудні зливи з території міста, поверхневий змив, сільгоспроботи в заплаві та інше. Одночасно в доповіді було зазначено прогресуючу динаміку вмісту у воді важких металів, а чистота води названа задовільною у верхів’ях річки та забрудненою, у нижній та центральній частині.

У наступній статті ми розповімо про сучасний стан Стрижня та останні спроби його порятунку.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.