Електрична енергія у ХХІ ст. — звичне явище, яке не викликає будь-яких емоцій, і складно уявити, що трохи більш як 100 років тому електрика вважалася екзотикою. У цій статті, на сайті chernigiv.name, ми розповімо, коли вперше електричне світло з’явилося у Чернігові, і як відбувалася електрифікація регіону.
Як жилося у Чернігові без електрики?
Наприкінці ХІХ ст. Чернігів був невеликим, провінційним містом Російської імперії, вулиці якого практично не освітлювалися. З настанням сутінків, все поринало в темряву, в якій де-не-де блимали на стовпах тьмяні, гасові ліхтарі.
Щодо освітлення житлових приміщень, основна частина населення Чернігова проводила вечори в темряві, зрідка користуючись свічками або скіпами, а в будинках заможних городян горіли підвісні гасові “лампи-блискавки”.
При цьому світ за межами Чернігова стрімко змінювався, електрика з модної іграшки перетворювалася на життєву необхідність, і питання коли воно з’явиться в Чернігові було лише питанням часу.
Перша електростанція у Чернігові
Момент істини настав у 1889 р., коли Чернігівська дума прийняла до розгляду проєкт створення у місті першої електростанції.
Можливо, місцеві чиновники ще довго обговорювали б всі за та проти проєкту, але ініціативу у свої руки взяв місцевий поштово-телеграфний механік М.Зюков, який звернувся до управи за дозволом на будівництво приватної електростанції. Для цієї справи він орендував будівлю старої водокачки (у наш час – це місце перетину р. Стрижень та вул. Гетьмана Полуботка).
Очевидно, що дозвіл від влади Зюков отримав, оскільки в 1893 р. його підприємство вже дало першу електроенергію.
Звіти чиновників, що збереглися в архівах, вказують, що електростанція Зюкова була малопотужною, її вистачало для освітлення кількох десятків будинків і пари вуличних ліхтарів, до того ж вона працювала з перебоями, і проблему освітлення вулиць Чернігова не вирішувала.
Електрифікація Новгород-Сіверського
Другим містом Чернігівщини, яке володіло власним джерелом електроенергії, став Новгород Сіверський. Тут, 1901 р., повітове страхове товариство побудувало електростанцію з паровим котлом, що працював на дровах та торфі. Одночасно, куплена в Британії парова машина рухала дві динамо-установки, що давали постійний струм потужністю 60 кіловатів і напругою 500 вольтів.
Завдяки електростанції, у Новгород-Сіверському з’явилося централізоване водопостачання та освітлення центру міста. У 1912 р. на підприємстві встановили дизельний генератор потужністю 60 кінських сил.
Через кілька років це підприємство дуже згодилося городянам — під час громадянської війни та розрухи воно давало Новгород-Сіверському світло та забезпечувало роботу водогону.
Відомо, що у 1921 р. на електростанції сталася пожежа, приміщення повністю згоріло, але обладнання не постраждало. Її “перезапустили” наступного року, додатково посиливши потужність на 50 кВт.
Електрифікація Чернігівщини у міжвоєнний період
У перші роки після закінчення Громадянської війни та встановлення радянської влади електрифікація на Чернігівщині йшла повільно, в основному через вкрай низький рівень промислового господарства у регіоні. В той самий час країна жила в темпі, заданому планом ГОЕЛРО, який передбачав загальну електрифікацію СРСР, отже зміни були неминучі.
Черга Чернігова настала в 1927 р., коли Раднаргосп України виділив губернській міськраді 100 тис. рублів на будівництво сучасної дизельної електростанції. Цього ж року було закладено наріжний камінь енергодобувного підприємства, що розташовувалося на вул. Леніна (сучасна вул. Гонча 40).
До речі, під час урочистого мітингу з нагоди початку будівництва біля заснування майбутньої електростанції закопали запечатану пляшку з посланням нащадкам. Її випадково виявили через 50 років, в 1977 р., під час будівельних робіт. Нині цей лист зберігається у Чернігівському історичному музеї.
Щодо самої електростанції, то до початку радянсько-німецької війни вона забезпечувала місто світлом і водою та входила до складу підприємства “Чернігівський електровод”. Крім того, у 30-х роках. у Чернігові працювала ТЕЦ місцевої фабрики з обробки вовни та кілька невеликих електростанцій на інших підприємствах. У регіоні електроенергію виробляли в Ніжині, Прилуках, Новгород-Сіверську, Борзні, Ічні.
У війну жили без світла
22 червня 1941 р. почалася радянсько-німецька війна, перші місяці якої німці наступали, стрімко просуваючись у бік Москви. На цьому напрямі Чернігів виявився однією із ключових цілей німецького командування.
Бомбити місто почали наприкінці червня. І однією з перших “жертв” бомбардувань стала міська електростанція. Після її знищення місто на весь час окупації залишилося без світла та води.
Після звільнення Чернігова, 1943 р., дизельну електростанцію відновили, і вона працювала до 1947 р., поки не сталася пожежа, яка знищила її повністю.
Електрифікація сільської місцевості
У середині 50-х років. XX ст. Чернігівщина, як і 100 років тому, була переважно аграрним краєм. Рівень електрифікації населених пунктів регіону залишався низьким, а система подачі енергії була ненадійною. Виробляли електрику переважно малопотужні ТЕЦ та гідроелектростанції, до 50 кіловатів. Цієї електроенергії вистачало на освітлення у вечірній час колгоспних дворів та майстерень, у приватних будинках електричне освітлення було рідкістю.
До відома, в 1954 р. коштом 11 колгоспів у Седневі побудували гідроелектростанцію потужністю 235 кВт, що обслуговувала 6 населених пунктів.
Справа електрифікації сільської місцевості на Чернігівщині зрушилася з місця лише в 1958 р., коли було створено обласне управління “Селенерго”. В управлінні контори опинилися Малодівицька ТЕЦ, електростанції Седнєва, Грем’яча.
У тому ж році, з метою електрифікації сіл, була запущена 35 кВ лінія з потужним трансформатором “Бровари – Козелець”.
У 1960 р. “Селенерго” реорганізували на Чернігівське енергетичне експлуатаційне управління сільського господарства, після чого розпочалося створення РЕМ (районів електричних мереж) – структурних підрозділів на місцях. Пік робіт з електрифікації Чернігівщини припав на 1966-1972 р. На початку 70-х область була забезпечена електроенергією на 100%.
Згодом колишня “Селенерго” ще кілька разів реорганізовувалася, доки у 1978 р. не було створено 3 потужні підприємства – Чернігівська північна РЕМ, Чернігівська центральна РЕМ та Прилуцька РЕМ, що підпорядковувалася “Київенерго”.
Наш час: Чернігівобленерго
У 1995 р. було прийнято закон “Про електроенергетику”, що призвело до створення ЕК “Чернігівобленерго”. У 1998 р. до складу компанії увійшли Північна та Південна електромережі, а також районні РЕМ та Чернігівські міські електромережі.
У квітні 2011 року, рішенням акціонерів ПАТ, “Чернігівобленерго” стало публічним акціонерним товариством. Пріоритетом організації була заявлена зміна вектора розвитку, із залученням інвестицій у модернізацію обладнання, реконструкція енергетичних об’єктів, підготовка фахівців.
У 2018 р. відповідно до закону “Про ринок електроенергії”, “Чернігівобленерго” було поділено на 2 компанії – оператор системи розподілу та постачальник. 1 січня 2019 р. це рішення набуло чинності.
У квітні 2019 р. Загальні збори акціонерів «Чернігівобленерго» ухвалили рішення змінити найменування компанії з ПАТ (публічне акціонерне товариство) «Чернігівобленерго» на АТ (акціонерне товариство) «Чернігівобленерго».
