15 років еко-поселенню “Острів Обирок” на Чернігівщині: як змінився арт-хутір і що там тепер

Історія арт-хутора Обирок розпочалася у 2007 р. коли режисер Леонід Кантер, повернувшись із подорожі Європою, вирішив кардинально змінити своє життя та перебрався з комфортного Києва до покинутого села на кордоні Чернігівської та Сумської області. Там вони з дружиною, Діаною Карпенком, купили кілька старих будинків і почали облаштовуватися. Трохи пізніше до подружжя приєдналися друзі, так народилася еко-комуна “Острів Обирок”. Що з цього вийшло і як живе Обирок, читайте у нашому матеріалі, на сайті chernigiv.name.

Як з’явився Обирок

Хутір Обірки, який виріс із трьох невеликих поселень — Королі, Прохорі, Кацири, знаходиться на Чернігівщині, за кілька кілометрів від Батурина. Легенда говорить, що такими були прізвиська розбійників, які жили в місцевих лісах та нападали мандрівників, що прямували до Крупицького монастиря. Звідси, мовляв, і назва хутора. Втім, місцеві краєзнавці мають й іншу, більш прозаїчну версію — свою назву хутір отримав від слова “обора”, тобто огорожу для худоби, що схоже на правду — тутешні місця справді зручні для її розведення та випасу.

Офіційно хутір існував вже у другій половині ХІХ ст. Тут ніколи не було багатолюдно, за найкращих часів в Обірках проживало до 150 осіб. А на час появи Кантера з дружиною, Обірки практично спорожніли. Будинки прийшли в непридатність, електрики не було.

Пізніше Леонід згадував, що переїзд проходив у екстремальних умовах, — стояв листопад, було холодно, до того ж Діана була вагітна. Відразу постало питання про опалення. Дров не було, на обігрів пішли всі сусідні огорожі. 

Потім збудували піч, біля якої спали. Через півтора місяця, у сараї зробили лазню. Коли на хуторі з’явилися нові поселенці, полагодили електрику, почистили колодязі, упорядкували кілька сусідніх будинків. Крок за кроком життя ставало комфортнішим. У грудні 2007 р. у комуні вже відбувся перший арт-захід – Міжнародна асамблея “З табуретом”

До відома, від початку ідея проєкту “З табуретом до океану” належала Леоніду Кантеру. Вперше така інсталяція з’явилася у 2005 р., коли він поставив табурет з українським прапором, як пам’ятник, на березі Атлантичного океану, у Франції. У 2006 р. аналогічна акція відбулася на березі Індійського океану, в Шрі-Ланці, у 2010 р. на мисі Горн, а у 2017 р. “табурет Кантера” з’явився на узбережжі Північного Льодовитого океану, на острові Шпіцберген.

Як жив Обирок

З перших днів, від охочих оселитися в Обірках, вимагалося небагато — відмовитися від алкоголю та тютюну, погодитись на “життя у наметах”, навчитися сіяти, жати та пекти хліб своїми руками.

І як показав час, саме ручна праця та душевний спокій стали універсально формулою, яка приваблювала сюди людей, які змінювали метушню міст на спокійне та розмірене життя Обирка. При розв’язанні всіх питань, поселення керувалося трьома “правилами Кантера”: “сміття — прибери, голодного — нагодуй, сумного — обійми”.

Незабаром, окрім відремонтованих житлових будинків, на хуторі з’явилися й перші арт-об’єкти: будиночок “бандерівської” Баби-Яги”, кінотеатр “Кіносарай”, “Сад занепаду імперій”. Для дітей відкрили школу “Зелене плем’я”, в якій все було “не так” — не було звичного відвідування занять, оцінок. Викладали у школі волонтери. Вчили будь-чому, від іноземних мов, до секретів збирання лікарських трав, вмінню метати ножі або грати на барабані.

В 2009 р. в Обірці з’явився свій “Клуб”, регулярно відбувалися концерти, кінофестивалі, еко-акції.

 У 2018 р. Обирок увійшов до європейської мережі еко-поселень “Global Ecovillage Network” Загалом, за час існування “острова”, тут побувало близько 10 тис. людей з України та 40 країн світу.

Обирок під час війни

Зірка Леоніда Кантера, який трагічно пішов з життя у 2018 р.  продовжує світити над Обирком. Тепер у номінації найталановитіших режисерів кінофестивалю “Кіносарай”, який живе попри епідемії, організаційні проблеми та війну, є премія його імені.

Саму ж війну, її активну фазу на Чернігівщині поселення пережило без серйозних втрат. Хутір обійшли жахи окупації та обстрілів, багато в чому завдяки своєчасним діям наших військових, які підірвали міст через Сейм.

Проте за словами Діани Карпенка, цей рік в Обірці не схожий на попередні, тут незвичайно “тихо”, заходи не проводяться, частина постійних мешканців в евакуації, решта займаються господарськими справами та “бережуть вогник”, з надією, що найстрашніше вже позаду й “дітище” Леоніда Кантера вціліє.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.