У вітчизняної цукрової галузі славне минуле і їй є чим пишатися. В цій статті, на сайті chernigiv.name, ми розповімо, з чого починалося промислове виробництво цукру на Чернігівщині та та як склалася доля одного з найпотужніших цукрових заводів регіону.
Україна — цукровий центр імперії
На початку XIX в Європі було дві держави, які виробляли цукор у промислових масштабах — Німеччина та Російська імперія.
Перша цукроварня в Україні з’явилася в 1825 р. в селі Макошине, на Менщині, в маєтку графа Олександра Кушелєва-Безбородька. А вже через кілька років такі виробництва стали з’являтися на землях інших поміщиків, які швидко зрозуміли, що вирощування цукрових буряків та їх перероблення — “золоте дно” для поповнення доходів господарств. В порівнянні з вирощуванням зернових, кожна десятина буряків була прибутковіша у 6-8 разів.
Так почався справжній цукровий бум. Менше ніж за 20 років в Україні побудували понад 50 потужних підприємств. А в наступні 6 років їх кількість збільшилася в 4 рази, і в 1848 р. вже працювало 192 заводи по переробленню цукрового буряку.
На той час в Україні виробляли понад 80% цього продукту, до його загального виробництва у Російській імперії, і площа посівів цукрових буряків невпинно зростала.
Парафіївський цукровий завод
Цукровий завод в с. Парафіївка побудував відомий український меценат та власник маєтку в Качанівці — Григорій Тарновський. Це сталося в 1852 р. Завдяки сучасному обладнанню та інноваційним технологіям, Парафіївський завод швидко став одним із лідерів у своїй галузі.
В 1897 р. фінансові справи Григорія Тарновського погіршилися, і він був вимушений продати знамениту садибу, а з нею і цукроварню, підприємцю та “цукровому королю”, — Павлу Харитоненку.
До речі, значну частину прибутків від заводу в Парафіївці новий власник підприємства витрачав на благодійництво та розбудову місцевої громади.
На початку XX ст. цукровий завод в Парафіївці пережив масштабну реконструкцію. Виробництво суттєво розширили та переобладнали. На території з’явилися нові службові приміщення, електричні двигуни, окреме житло для робітників. Змінилася і назва заводу, він став називатися “Оленівський”, на честь доньки Харитоненко, Олени.
Після приходу до влади більшовиків, в 1919 р., підприємство націоналізували.
Під час німецько-радянської війни 1941-45 рр. завод опинився в окупованій зоні та “працював” на німців, відправляючи продукцію в Германію.
В 90-ті роки підприємство приватизували. Свій останній сезон завод відпрацював у 2008 р. після чого виробництво остаточно зупинили. Цукрова галузь в Україні на той момент була збитковою, а місцеві аграрії віддавали перевагу олійним культурам.
У 2017 р. власники заводу після інженерно-технічної перевірки підприємства запросили фахівців зі столиці для проведення аудиту. Їх висновок був невтішним, хоча й очікуваним — підприємство нерентабельне і не відповідає сучасним вимогам.
Кінець цукрового заводу в Парафіївці
З цього моменту стало очевидно, що підприємство вже ніколи не буде працювати. Лишалося питання, що робити з приміщеннями та обладнанням, якому було понад 100 років. Краєзнавці та історики пропонували зробити з заводу в Парафіївці пам’ятник індустріальній культурі, яких багато в Європі, адже для цього були всі передумови. Розмови навколо цієї ідеї точилися декілька років, але так і не перейшли в площину практичних рішень.
А в листопаді 2020 р. місцеві ЗМІ повідомили, що завод в Парафіївці (разом з ТЕЦ, яка у свій час обслуговувала підприємство) остаточно зруйнували, будматеріали та метал вивезли.
Тепер місцевим жителям залишилося надіятись, що колись на цьому місці збудують, щось корисне для селища, та тішитись, що заводський ставок став нарешті чистим, і в ньому можна ловити рибу.
