Млин у селі здавна був ознакою заможності його жителів. Млинарство завжди вважалося прибутковою справою, адже тут вироблялося борошно. Буде борошно – буде й хліб, отже, люди не будуть голодувати. Більше на chernigiv.name.
Старі млини на початку повномасштабного вторгнення
У селі Киселівка, що на Чернігівщині біля міста Мена, на початку повномасштабної війни в Україні селяни вирішили відновити старий млин. Навіть сторожили в селі не знають, коли точно він був збудований. Але відомо, що до жовтневого перевороту село Киселівка було досить великим. Зокрема, у селі була велика церква, електростанція, олійня, крупорушка та млин. До сільської електростанції кожен мешканець мав змогу під’єднати свою оселю. На млині, що працював, вироблялося особливе «петельоване» борошно. Такий продукт має дрібний помел і тому високу якість.
Поруч з млином також була пекарня. Зі слів старости села Наталії Очковської, вона не працювала вже багато років. А у млині подрібнювали зерно на корм худобі.
Для відновлення млина під’єднали три фази. В той час були перебої з електропостачанням, але, як розповідає староста села, мешканці залучити всі можливі резерви. Зерно на муку привіз місцевий фермер. За перші 24 дні роботи млина через нього пройшло майже п’ять тонн зерна.
Борошно, що виходило, було другого сорту, для випічки хліба його пересівали. Тоді, в перші дні повномасштабної війни, на пекарні працювало шість осіб. Як згадує Ніна Чаплига (одна з тих, хто працював тоді на млині та пекарні), за день вдавалося пересівати три-чотири мішки. З кожного мішка отримували половину діжки муки й таку ж кількість висівок.
Хліб випікали за тим рецептом, що дали колишні працівники пекарні. Працювали з сьомої ранку до пізнього вечора. За один раз із печі виходило майже 72 хлібини. Хліб вивозили до магазину та роздавали людям безоплатно. Через день вивозили продукцію до інших сіл громади.
Після деокупації Чернігівської області млин та пекарню знову закрили, оскільки вони не рентабельні. Дехто селян зберігає той хліб, що випікали весною 2022 року…
У селі Прибинь, що знаходиться у Корюківському районі Чернігівської області, також на початку повномасштабної війни запустили старий млин. Згідно з інформаційними джерелами, млину не менше 50 років і він належав місцевому радгоспу. Коли його робота стала непотрібна, млин не знищили, а законсервували. У найскрутніші часи він знову став у пригоді. Працює млин від електричної мережі.
Першим змололи борошно із жита, що дав на млин місцевий підприємець. Пекарні у селі не було, тож муку роздали мешканцям для домашнього випікання. Вийшло по п’ять кілограмів борошна на родину. Місцеві господині робили опару, ділилися між собою та випікали хліб.
Згідно Рам’янцевському опису Лівобережної України, в цій місцевості ще у 1766 році працював монастирський млин на річці Слот. Проте інформації про місце розташування цього млина не знайдено.
Найвідоміші вітряні млини Чернігівщини
На Чернігівщині також є чимало вітряних млинів, кожний з яких приваблює своєю унікальністю та неповторністю.
Млин в селі Купчичі, що на Сосниччині, у 1914 році збудував підприємець Пимон Кохан. Споруда була пошкоджена у часи Другої світової війни. У 2018 році млин повністю відновили. Старий вітряк є пам’яткою побуту селян та справжньою окрасою краю.
Вітряк у селі Воловиця, що в Борознянському районі, побудував козак Костирко більш як 120 років тому. Млин побудований з дерева і має висоту майже 10 метрів.
Вітряний млин у селі Ладинка побудували брати Ткаченки у 1916 році. Млин відремонтований селянами на початку XXI століття.
В селі Ольшані Ічнянського району є ще один вітряний млин. Відомо, що його побудував Данило Котеленець на межі ХІХ та XX століть.